"БІЛОМУ ЛИЦАРЮ" одеських музикантів" частина III.
Присвячено пам'яті Миколи Голощапова
Шановні друзі, ми продовжуємо знайомство з архівними матеріалами бесіди з Миколою Голощаповим до його 60-ти річчя
Стаття "Як би не склалася доля…" була надрукована у газеті "Одеський вісник" 15 листопада 2000 року.
Попередні дві частини познайомили вас з першими кроками Миколи Яковича у музиці, переїзду до Одеси, щоб продовжувати освіту у консерваторії і "закохатися" у джазову музику, особливі ритми, творчу свободу імпровізації і вишукане звучання джазових оркестрів. Сьогодні дізнаємося про деякі подробиці того періоду.
- Микола Якович, давайте повернемося до перших одеських вражень. Що було цікавим тоді у вашому музичному світі?
- По-перше - викладачі консерваторії. У моєму житті було багато талановитих музикантів, професіоналів, але деяких я згадую з особливим шануванням. Це доцент класу валторни Олександр Федорович Лопатін, Олександр Михайлович Березняк, Сергій Семенович Степаненко, Каліо Евальдович Мюльберг - вже в ті роки був завідувачем кафедрою, а зараз професор. І головне - я грав багато музики: у симфонічному і оперному оркестрах, у різних танцювальних ансамблях.
Одеса у ті роки приголомшила мене "киплячим котлем" джазового життя, музикою Петра Розенкера, Харитона Фліта, братів Буздесів, Євгена Болотинського, Євгена Танцюри, братів Желеровських, Станіслава Калініна. "Жива" Одеса виховала у мене повагу до культури, шану до патриархів, за якими я носив ноти…
- А коли з'явився ваш особистий оркестр?
- Як раз у ці ж роки, на початку 60-х. Одеса тоді переживала "золотий вік" оркестрового джазу. Уявіть собі : кожний інститут мав свій біг-бенд! Кожний поважаючий Дім Культури вважав необхідним мати свій естрадний оркестр. Більш того, на кожному танцювальному майданчику грали "маленькі оркестрики". Як не згадати оркестри Палаців залізничників, моряків, студентів! І це був той "бульйон", яким я харчувався.
Серйозним полігоном для випробувань моїх особистих ідей, практичного використовування навичок аранжування, побудови програм концертів, формування манери співвідношення з музикантами, іншими словами, придбання навичок професійного керівника і диригента - став для мене оркестр одеських таксистів "Зелений вогник", яким я керував більш ніж 25 років. Це був дуже важливий період у моєму житті. Оркестр даже одержав двічі почесне звання "народного"! Зараз це виглядає трохи наївно, а тоді - дуже важливо, престижно, ми усі щиро прагнути до високого визнання!
- А як складався ваш професійний джазовий оркестр?
- По-перше це пов'язано з відкриттям естрадного відділу у Одеському музичному училищі ( зараз Одеський фаховий коледж мистецтв ім.К.Ф.Данькевича). Він став стартовим майданчиком, який дозволив мені створити професійний колектив в заявити про себе на національну і міжнародному рівнях. Підтвердження тому - дипломи лауреатів республіканських конкурсів, міжнародних фестивалів і та превелика концертна і просвітня діяльність, яка складалася, майже, з більш ніж тисячі виступів у різних містах і країнах.
Я дуже вдячний цьому оркестру перш за все за те, що він допоміг мені реалізувати свої творчі задуми і честолюбні устремління керівника і диригента. Незважаючи на постійне оновлення виконавців (в оркестрі і досі грають у більшості студенти) оркестр придбав професійну "джазову породу", надав можливості, як кажуть, "себе показати і на людей подивитися". Десятки фестивалів, конкурсів, гастрольні концерти дуже сприяли вихованню і популяризації молодих музикантів, поширення їх кругозору і професійного виконавського рівня.
Треба додати, що початок творчої діяльності молодіжного джаз-оркестру співпало з періодом першого зліту популярності одеського Джаз-клубу, активних творчих контактів з філармонією. Хочу висловити добрі слова у адресу директора філармонії того часу Юрія Олексійовича Петренко і цього часу - Сергія Миколайовича Вознюка, які постійно підтримували наші, іноді божевільні, але дуже щирі творчі ідеї. Саме за їх допомогою нам вдалося запросити на гастролі в Одесу усіх видатних великою джазових музикантів: Олега Лундстрема, Ігоря Бріля, Олексія Кузнєцова, ансамбль "Allegro" Миколи Левинського, співачку Татевік Оганесян і багато інших. Кожна така зустріч була дуже великою подією у культурному житті нашого міста і створювала особливу джазову атмосферу, яка сприяла тому, що у той час в Одесі в умовах загального спаду і культурної деградації народилася ціла плеяда молодих джазових музикантів.
- І все ж Одеса є джазовою провінцією…
- Одеса взагалі провінція. Проте одесит - це особлива порода людей. Парадоксально, але факт: в Одесі попит на професію джазового музиканта близький до нуля, але при цьому сформувалися музиканти високого професійного рівня. Лише кілька імен: Дмитро Тельманов (труба), Володимир Леонов і Дмитро Недєлєв (барабани), піаністи Олексій Петухов і Максим Любарський, саксофоністи Сергій Матвієнко, Руслан Цибульський, Андрій Прозоров, басист Ігор Небога.
- А більш досвітнє покоління?
- Тут окремою строчкою - Сергій Терентьєв. Це не просто хороший музикант, Терентьєв - це явище у музиці! На жаль до кінця не розкрилася "Одеська троянда" - Тетяна Боєва, дивовижно обдарована природою співачка. Як би мені хотілося попрацювати з нею і оркестром!.. але, мабуть, не доля…
( На щастя Одеський біг- бренд під керівництвом Миколи Голощапова виступав з Тетяною Боєвою на відкритті першого Одеського Джаз-Карнавалу на Приморському бульварі у 2001 році, а у 2002-му з повним відділенням на сцені Українського музикально драматичного театру ім.В.Василька.
Мрії усіх виконавців збулися!)
З Миколою Голощаповим бесіду провела Олена Шевченко
І далі буде….
