ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ КНИГИ
"Величезне тістечко з кремом", - так пожартував про одну з будівель Одеси письменник Лев Славін.
Думаю, що всі ви добре знаєте цю будівлю, можливо, фотографувалися на її тлі.
Але бачити будівлю, милуватися будівлею і знати все про будівлю - це, як у нас кажуть - дві великі різниці...
Ось ми вже вступили в простір одеської мови. А як інакше говорити про одну з найбільш одеських будівель - про Пасаж Менделевича.
Євген Волокін привіз мені "Історію і легенди одеського Пасажу", яку Олег Губар і Євген Волокін написали 2020 року. Тоді вона і вийшла, кількома примірниками, Олег встиг потримати її в руках, і лише зараз з'явилися гроші, щоб видрукувати весь тираж, 500 примірників.
З великим інтересом прочитав і подивився цю книгу. Вона входить у серію, придуману Євгеном Волокіним "Стара Одеса у фотографіях". Це вже п'ятий том. До речі, разом із Губарем, Волокін працював над ще одним томом серії - розповіддю про будинок на Дерибасівській, кут Рішельєвської.
Кілька слів про книгу, що вийшла друком.
Нерідко, говорячи про будинок на розі Дерибасівської та Преображенської, ми говоримо - будинок Крамерова. Це правильно і неправильно. Так, справді, до Пасажу Менделевича, побудованого архітектором Львом Влодеком, тут був і будинок Крамерова. Але й до нього тут були будинки. Невеликі бідні. Про це всім знав Олег Йосипович. Тепер і ми. Крамеров придбав цю ділянку 1822 року. Незабаром почав будівництво. І 1825 року один із найвеличніших прибуткових будинків у старій Одесі був побудований.
Тож Олександр Сергійович Пушкін у 1823-24 роках, коли йшов у канцелярію Воронцова, треба думати, чортихався, бо поруч ішло грандіозне будівництво. Зате його брат Льовушка знімав квартиру в будинку Крамарьова. Це завдяки Олегу Губарю та Олегу Борушку на колишньому будинку Крамарьова висить меморіальна дошка Льву Сергійовичу Пушкіну.
Наприкінці XIX століття будівля належала вже Ганні Синіциній. Коли вона померла 1886 року брати Менделевичі викупили будівлю (дата продажу 1898 року) і замовили Льву Влодеку проєкт Пасажу, а далі - диво. Через два роки величну споруду було побудовано, прийнято і 28 січня 1900 року відкрито.
Чи треба пояснювати, що вся Одеса хотіла побачити Пасаж. Грав військовий оркестр. Співав український народний хор Рікою лилося шампанське під тости і промови.
Будівля була обладнана за останнім словом тодішньої техніки. Електрика. Парове опалення. Багаторівневі підвали. Досі, до речі, в них трапляються знахідки... І приміщення для 28 магазинів. А вище і гімназія для дівчаток, і газета "Одеські новини", інститут, де німецькими апаратами лікували травми опорно-рухової системи.
Газети Одеси були заповнені рекламою фірм, що торгують у Пасажі. Мені доводилося бачити чималу їхню дещицю, оскільки там же процвітав магазин предка мого колеги Фелікса Кохріхта - Якова Кохріхта.
Щоправда, благополуччя тривало недовго. Одесі не щастило з пожежами. Так згорів перший Міський театр, дітище Рішельє. Горів, але, на щастя, був загашений 30 жовтня 1901 року Пасаж Менделевича. Загинули три людини - одна з учениць гімназії та двоє пожежників. Ховало їх усе місто.
Будівля теж постраждала. Сьогодні на ній дві скульптури з боку Дерибасівської - Меркурій на паровозику і Церера на носі пароплавчика. Точно такі ж прикрашали дах будівлі з боку Преображенської, але вони загинули під час пожежі й не були відновлені.
До речі, скульптур у будівлі Пасажу море. І всі вони виконані двома одеськими скульпторами Товієм Фішелем і Самуїлом Мільманом. На жаль, у книзі немає нічого про цих майстрів. Але зате вперше з'явилися відомості про архітектора будівлі Льє Влодека. Дуже радий цьому. Я і сам шукав про нього відомості і не знаходив. Аж поки одного разу мені не написала правнучка Влодека адвокат Юлія Бойко. Вона знайшла документи роду Влодеків, потомствених дворян, вихідців із Польщі. Я зв'язав Юлію з Волокіним і в книзі опубліковано і герб Влодека, і документи з архіву. Думаю, це тільки початок, Юлія Бойко опублікує статтю, а то й книгу про свої розвідки, адже Лев Львович Влодек залишив Одесі СОРОК споруд, визнаних пам'ятками архітектури.
Багато ще цікавого в цій книзі. Пам'ятаєте силуетистів, які працювали в Пасажі? А я знав колись Ізю Медведовського, який за десять секунд вирізав із чорного паперу ваш силует. До речі, мистецтво силуету давнє. І до революції в Одесі були силуетисти. У мене, наприклад, зберігається портрет доктора Цомакіона, вирізаний 1910 року на Одеській виставці....Думаю, що в багатьох будинках зберігаються силуети. І Євгену Волокіну прийшла гарна думка, закінчиться війна, зібрати силуети на виставку у Всесвітньому клубі одеситів.
Про цю книгу на 180 сторінок, де опубліковано 282 унікальні фотографії, можна розповідати довго. Але правильніше подивитися її, прочитати її. Адже крізь один будинок бачиться вся Одеса.
Євген Голубовський