Творчий вечір поета і прозаїка Ігоря Потоцького "Про кохання і не тільки"

Учора у Всесвітньому клубі відбувся Творчий вечір поета і прозаїка, доброго давнього друга ВКО Ігоря Потоцького. У свій день народження Ігор Йосипович зробив подарунок усім гостям Клубу - шанувальникам його творчості. У виконанні автора прозвучали вірші різних років, спогади та уривки з повісті "Вулиця Розьє".

Дружина Ігоря Йосиповича композиторка Людмила Самодаєва разом із солістом Одеської філармонії Андрієм Малиничем зачарували всіх присутніх дивовижною музикою Людмили та мелодійним виконанням віршів Ігоря Потоцького.

Игорь Потоцкий народився 1950 року в Одесі.
Закінчив філологічний факультет Одеського державного університету імені Мечникова. Вірші та оповідання друкувалися в журналах "Аврора", "Сільська молодь", "Зміна", "Веселка", "Мурзилка", "Кукумбер" та інших. Передавалися по радіостанції, Міжнародному радіо Франції. Перекладені фінською, французькою, іспанською мовами.

Ігор Потоцький - лауреат муніципальної премії "Твої імена, Одеса", літературної премії ім. К.Г.Паустовського. К.Г.Паустовського, Корнійчуківської премії, був членом редколегії альманахів ОМК, "Морія", редактор альманаху "Звукоряд", понад 20 років керував молодіжною студією "Потік".
Автор понад 75 книжок віршів і прози, рецензії та відгуки на які надруковані в Одесі, Києві, Москві, Торонто, Єрусалимі, Нью-Йорку. Рукотворні книжки відомого поета і письменника Ігоря Потоцького перебувають у зібраннях бібліотек Гарвардського університету, Університету Берклі, Національної бібліотеки Франції, у музеї Книги та друкарства м. Києва, музею сучасного мистецтва м. Одеси, в Одеській національній науковій бібліотеці, в Одеській міській бібліотеці ім. І. Франка, у відомих галереях Парижа, у тому числі: у галереї "Сафір", у Музеї історії та мистецтва іудаїзму, у бібліотеці університету Сан Дені.

В "Есе про творчість Ігоря Потоцького" відомий одеський письменник Олександр Дорошенко написав про свого друга прекрасні слова: «Я рад странности нашей с Игорем встречи, рад, что наша дружба состоялась. Рад, что у нашего города в его сегодняшнем дне, скудном на имена, есть Игорь Потоцкий. Рад, что во времени, выпавшем на нашу судьбу и судьбу единственного города на земле, нашего Города, времени накоплений и приобретений, сохранилось место празднику.

Игорь Потоцкий – поэт, писатель, эссеист.
Значит, мы живы, значит, жизнь наша сохраняет достоинство, значит, у нас, у нашей поэзии есть завтрашний день.
И он не за горами. Да, и ещё, учитывая дату, которую мы отмечаем.
В Библии для евреев установлен срок жизни, – сто двадцать лет!
Значит надо сто двадцать!
И помнить при этом слова одного цаддика: «Старость предосудительна!».
Он имел в виду вовсе не годы жизни. Игорь в этом смысле не постареет»!

Щиро вдячні Ігорю Потоцькому за чудовий вечір! Бажаємо доброго здоров'я, творчого довголіття, миру, добробуту і до 120!

Пропонуємо прочитати кілька чудових віршів Ігоря Йосиповича

Господи, дай мне смеяться и плакать,
не отлучай мою душу от тела,
чтобы я слышал, как лает собака,
чтобы луна до конца не дотлела.
Дай испытать восхищение другом,
дай любоваться мне спящей женою,
дай мне избавиться вновь от испуга,
не захлебнуться сплошной тишиною.
Дай насладиться дождем или снегом,
дай наиграться с моими врагами,
чтобы за мною идущие следом
плакать могли над моими стихами.

ПАМЯТИ ПОЛЯ ЦЕЛАНА
Вот ты склонилась над книгой Поля Целана,
учишь стихи на память, плачешь, но вновь без слез.
Господи, как опять мне ты дорога и желанна...
- Милый, ты не обманываешь?
- Нет, нет написал всерьез.
Снова стоим над Сеной,
куда он пришел однажды,
последние стихотворения зажав в своем кулаке
и в холодные волны прыгнул поэт однажды,
последние стихотворения зажав в своем кулаке
и в холодные волны прыгнул поэт отважно,
тонут стихотворения вместе с поэтом в реке.
Нам никого не жалко, даже себя не жалко,
но ты ко мне прижалась, чтобы меня спасти.
Мчится уже неотложка, мигает ее мигалка...
Десять стихотворений я зажимаю в горсти.
Поэты уходят, осознавая ненужность,
из городов, из памяти, от звёзд и от тополей.
- Милый, я обещаю, что буду тебе послушна...
- Мне ничего не нужно, но ты меня пожалей...
Незавершённые рукописи проступают на глади
Сены, лицо поэта, остывший огонь его глаз.
Как ему было трудно без женских нежных объятий -
строчка застопорилась новая не родилась.
Как часто своих поэтов хвалим мы после смерти,
кричим, что строчки их чиркают, как спички ночной порой...
- Милый мой, не отчаивайся - любовь я послала в конверте.
- Мне ничего не нужно, только побудь со мной!

СНЕГ В ОДЕССЕ
Снег падает с немой печалью,
а город высится в точке.
И я опять не замечаю,
что мы с тобой накоротке,
что слезы счастья долго льются
воркуя, словно голубки,
а в небе ангелы смеются,
холодным вьюгам вопреки.
И ты напрасно прячешь нежность,
хоть состоишь из сладких нег,
и в этот долгий вечер снежный
вмещается не СНЕГ, а ВЕК.