Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту

Сьогодні, 27 січня, у світі відзначається Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту.

Генеральна асамблея ООН ухвалила 1 листопада 2005 року Резолюцію № 60/7, у якій ідеться про те, що "Голокост, що призвів до знищення однієї третини євреїв та незліченної кількості представників інших національностей, завжди слугуватиме усім людям пересторогою про небезпеки, що їх приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм та упередження". Саме цей документ оголосив Днем пам'яті жертв Голокосту 27 січня.

Як повідомляє Український інститут національної пам'яті, цього дня 1945 року війська 1-го українського фронту увійшли в нацистський табір смерті Аушвіц. Цей табір став у сучасному світі символом нацистських злочинів.

Голокост із грецької перекладається як "цілопалення" і означає систематичне переслідування та знищення (геноцид) євреїв нацистською Німеччиною та колаборантами протягом 1933-1945 років. У ширшому розумінні, голокост - систематичне переслідування та знищення людей за ознакою їхньої расової, етнічної, національної приналежності, сексуальної орієнтації або генетичного типу як неповноцінних, шкідливих.

Офіційно визнано, що до 6 мільйонів євреїв було вбито протягом Голокосту, з них від 2,2 до 2,5 мільйона - на території колишнього Радянського Союзу.

Світова спільнота цього дня не лише згадує жертв людиноненависницької політики, а й засвідчує прагнення до боротьби з антисемітизмом, расизмом та всіма іншими формами нетерпимості, що можуть призвести до цілеспрямованого насильства щодо окремої групи людей.

Вірші, присвячені страшним трагедіям минулого і сьогодення, написав Семен Абрамович - старший науковий співробітник Музею Голокосту, член Всесвітнього клубу одеситів:

Послание в 2017-й
Нас сжигали в домах и печах.
Убивали свинцом и «циклоном».
Мы несли на ослабших плечах
Глаз невинных и душ миллионы.
Поглотил нас Освенцима мрак.
Сколько разных и прерванных судеб.
Плачет каждый кричащий барак
И сиреною лагерной будит.
Бьет прожектор лучом как мечом.
Ноги в месиве вязнут и стынут.
Пасти рва ужас нам нипочем,
Шаг один – мы с землею едины.
Тишиною становится крик,
Заплутав в зеленеющих травах,
И теперь среди роз и гвоздик
Мы в гранитных холодных оправах.
Разве все мы не жаждали жить?
Видеть солнце рассветной порою.
Удивляться, смеяться, любить,
наслаждаться июльской грозою.
Только лагерной робы окрас
Неприступною стал полосою.
Мы, не зная, любили всех вас,
уходя в крематории строем.
Колокольные звоны плывут
над землею, покинутой нами.
И зовут, и зовут, и зовут
Незнакомыми вам голосами.
Смотрит взглядом вороньим гранит,
поглотив наши годы и даты
Память тихо, расслаблено спит.
Остроту, растеряв безвозвратно.
Стынет черного камня атлас.
Соткан он из имен и фамилий.
Были мы. Но мы есть и сейчас
в лаве будничных ваших плавилен.
***
Реквием тревожной ночи...
И снова дроны, снова дроны,
прожужжав нырнули в кроны,
душу дьяволу отдав.
И земля как будто стонет,
сваи в землю взрывы гонят -
самой страшной из октав.
Это бьёт не баба-копра.
Это сердце бьётся в рёбра.
Камертоны у висков.
Это ночь гудит тревожно,
и от боли невозможной,
и от горя стынет кровь.
Это катятся слезинки
по щекам живой резинкой.
Отуманенность очков.
Холод мороком из кринки.
Интернет взрывают линки.
И от смерти нет замков.
Две спасительные стенки.
Жизнь подвержена уценке
ненавистною ордой.
Сел... слегка дрожат коленки...
Ожидания оттенки...
Спать пора... гудит отбой.
24-25.01.2024
© Семен Абрамович, 2024.