ФЕНОМЕН ГОЛУБОВСЬКОГО
ВІН ІСНУЄ

Про це свідчу я, не тільки як знайомий, а й як людина, яка співпрацювала з ним понад півстоліття, а останні 26 років він, Олег Губар та я нагадували, як жартували колеги, Трьох мушкетерів, які служили не королю чи президенту, а Одесі, роблячи спочатку журнал "Одесса", а потім – і по сьогодення – альманах "Дерибасівська-Рішельєвська". Женя та Олег відкривають список членів редколегії і в ці дні, коли вийшов у світ номер 96, якраз – до дня народження Євгена Михайловича, якому 5 грудня виповнилось би 88 років.

Чому я, ми, ті, хто товаришував, працював з Голубовським, читав його статті у легендарній "Вечірці" (він був поруч з Борисом Дерв'янко з першого номера), потім у інших газетах та журналах - не тільки одеських, вітчизняних, але й у впливових та знакових виданнях зарубіжжя (великий зробився перелік - така вже особливість його таланту й особистості) вважають, що Феномен Голубовського має бути зафіксований, наприклад, у Енциклопедичних словниках, у статтях про нього у Вікіпедії тощо. Бо він є – нашим феноменальним співвітчизником та сучасником, який зробив не тільки для рідної Одеси, але й до всесвітньої культурі та мистецтва більш, ніж це може інша талановита та досвідчена людина.

Що ж тому сприяло?

Голубовський, я і так вважають багато з тих, хто його добре знав, був та й залишається найбільш сміливою та рішучою людиною, нашого кругу (мистецтво та літературознавство, журналістика). Студентом Одеського політехнічного інституту він у 1956 році (Сталін тільки помер, соцреалізм був державною "релігією") провів у виші дискусію про імпресіонізм та кубізм і був приречений на "вовчий квіток". За одеського двадцятирічного дисидента вступилися впливові письменники і він одержав диплом інженера.

Ніколи не вживав всерйоз штамп – "інженер людських душ", але молодий Голубовський таки став їм і був таки усе життя. У газетах, будучи депутатом Одеської міськради, одним із засновників Всесвітнього клубу одеситів, почесним громадянином Одеси і кавалером ордена Маразлі, він використовував свої знання, зв’язки, авторитет на те, щоб наша культура, мистецтво громадське життя йшли в ногу з часом, щоб талановита молодь мала можливість проявити себе, а забуті письменники та художники – ті, кого тоталітарна влада бажала неіснуючими, поверталися до читачів та глядачів. Велике значення для всієї – тоді величезної країни, мало те, що саме він першим перевидав у Одесі опальних майстрів - трьохтомник Володимира Жаботінського, твори Ісаака Бабеля, Юрія Олеші, Анатолія Фіолетова, показав сучасникам роботи одеських періжан. Він підтримував самобутнього Олега Соколова, сприяв становленню творців Нового Одеського мистецтва – Олександра Онуфрієва, Володимира Стрельнікова, Валентина Хруща, членів групи "Мамай" - Люду Ястреб, Віктора Маринюка, Володимира Цюпка, Миколу Степанова.

Він створив під егідою ВКО літературну студію "Зелена лампа" і вона стала спеціальною рубрикою нашого альманаху. З перших місяців повномасштабної війни поети та прозаїки, оперативно та з повнотою почуттів публікують свої твори на наших сторінках.

Ось і зараз виє сирена, йде напад на Одесу та ми впевнені, що наші автори реагують на це своєю творчістю, на яку їх надихнуло рідне місто та і почесний громадяни - феноменальний Евген Голубовський.

Фелікс Кохріхт - від імені редколегії, авторів та читачів альманаху "Дерибасівська-Рішельєвська".