«Віддай людині часточку себе...»
Ці слова нашої видатної Ліни Костенко можна цілком адресувати й Ігореві Леонідовичу Комаровському, який нещодавно, 18 серпня, відзначив своє 60-річчя. Відомий громадський діяч, член Національної комісії з реабілітації при Українському інституті національної пам’яті (з 2019-го), керівник Музею історії політичних репресій 1917—1991 років (з 2016-го), голова правління «Одеського Меморіалу» (з 2013-го), голова правління ГО «Постраждалі від політичних репресій» (з 2015-го). Обидві організації є членами «Міжнародного Меморіалу» (перша — з 1989-го, друга — з 2016-го), географія якого — від Франції до Далекого Сходу.
Ігор Комаровський — дослідник, краєзнавець, багаторічний партнер і друг Одеської національної наукової бібліотеки.
Його життєва позиція — відновлення правдивої історії Держави, родин і людей, які мешкали в нашій країні.
Після початку нового етапу реабілітації (з 2019-го) за ініціативою І.Л. Комаровського у 2020-у був визнаний невинним перший одесит — Микола Андрійович Балашов (1872—1945), засуджений в Одесі у 1944 році. Рішення про його реабілітацію отримала онука Наталя Михайлівна Григор, яка мешкала разом з дідусем і була присутня під час арешту. Отримавши документ, вона промовила: «Це диво!». Справедливість восторжествувала через 75 років після смерті М.А. Балашова, яка знайшла його у потязі, на шляху до місць позбавлення волі у Сибіру.
Рішення щодо реабілітації приймає Національна комісія з реабілітації при Українському інституті національної пам’яті, до складу якої входять семеро киян, львів’янин та одесит І.Л. Комаровський (за результатами конкурсу). Він докладає максимум зусиль для відновлення історичної справедливості щодо великої кількості людей, долі яких у XX сторіччі склалися трагічно.
За роки свого існування громадська організація «Одеський Меморіал» (заснована у 1988-у) випустила серію видань, присвячених нашим землякам — жертвам репресій, які зберігаються у відділі краєзнавства «Одесика» ОННБ.
Музей історії політичних репресій 1917—1991 років почав створюватися у 1997-у за ініціативою Одеської громадської організації «Постраждалі від політичних репресій» (заснована у 1995-у). Його натхненниця та багатолітня очільниця Алла Борисівна Тонська (1936—2018) у 2006-у була нагороджена орденом Княгині Ольги III ступеня.
Ігор Леонідович Комаровський народився в Одесі в 1961 році в родині інженерів. Закінчив Одеський інститут народного господарства (нині — Одеський національний економічний університет) за спеціальністю «облік». Із 1984-го по 2002-й працював провідним бухгалтером на заводі «Будгідравліка».
Багато років займається дослідницькою роботою у фондах архівів, бібліотек, музеїв. Результатом співпраці стала низка видань, які вийшли у серії «Праці Державного архіву Одеської області» — «Історія розвитку медицини на Одещині: дореволюційний період» (у співавторстві), «Освіта: документи, факти, спогади. Березівський район», «Православна Березівщина» (у складі редакційної колегії) та інші.
З Одеською національною науковою бібліотекою Ігоря Комаровського пов’язує давня дружба: її читачем він став ще в 1978-у. Торік він подарував ОННБ колекцію (близько 500 томів) «Книг пам’яті» та «Книг скорботи» — про загиблих у роки Другої світової війни, які виходили в Україні та на території країн СНД. Для формування зібрання йому знадобилося написати та відправити кілька тисяч листів до відповідних установ, вивчити фонди нашої бібліотеки, організувати доставку і все для того, аби ОННБ стала єдиною в Україні володаркою такого масштабного (за географією видань) історико-меморіального зібрання.
Із грудня 2005-го Ігор Леонідович затоваришував з Володимиром Олександровичем Смірновим, кандидатом фізико-математичних наук, заступником голови правління ГО «Одеський Меморіал». Завдяки дружнім стосункам народилася багато-річна плідна співпраця над підготовкою до друку доповнених літературно-художніх видань серії «Реквием XX века». Прискіпливий пошук біографічних відомостей — притаманна, панові Комаровському, особиста риса. Логічний склад мислення і широка ерудиція дозволяють йому повертати з небуття, здавалося б, назавжди втрачені імена і події минулих епох.
Особливу увагу Ігор Комаровський приділяє співробітництву з Всесвітнім клубом одеситів, з яким тісно пов’язаний із 2009-го. Він працював над проєктом «Они оставили след в истории Одессы», а його дослідження публікуються на сайті Клубу.
Географія пошукової діяльності Ігоря Леонідовича вражає. Він багато часу приділяє листуванню. Часто із захопленням розповідає, звідки прийшов лист-відповідь. Назву тільки найвіддаленіші адреси: Аляска, Чукотка, Аргентина та острів Південна Георгія, розташований в Атлантичному океані, поблизу Антарктиди, куди він звертався, користуючись послугами звичайної пошти. Лист відправив на острів, що за півтори тисячі кілометрів від Південної Георгії (де пошта відсутня)…
Дякуємо Ігореві Комаровському за багаторічну співпрацю на ниві краєзнавства, дружню підтримку, цінні поради та бажаємо йому здоров’я, тер-піння й сил на нові проєкти, важливі справи, які може вирішити тільки він.
Тетяна ІВАНОВА,
головна бібліотекарка
відділу краєзнавства «Одесика» ОННБ.
Із газети "Чорноморські новини" 26-28 серпня 2021 року.
https://chornomorka.com/archive/22287-22288/a-15369.html