Литературная студия «Зеленая лампа».
Анна Малицкая

Анна Малицкая - родилась 1 июля 1999 года в Одессе. Студентка 2 курса магистратуры филологического факультета ОНУ имени И. И. Мечникова. Член Национального союза писателей Украины.

В 2019 году Анна издала два поэтических сборника «Вітражі» и «Вечный пилигрим». В 2017 году получила премию на всеукраинском конкурсе «У пошуках літературних талантів ім. Лесі Українки». Лауреат Всеукраинского конкурса «Нові імена України» 2017 года. Финалист международных конкурсов «Славянская лира» (Минск), «Интереальность» (Киев) и «Созвездие духовности» (Киев). Получила специальную премию в номинации «Поэзия на английском языке» в рамках

Интернациональной премии неизданной поэзии «Besio 1860», Италия, Савона; а также специальную премию «Секція А» – поэзия на английском языке в рамках 26-ой Национальной премии неизданной поэзии «Ossi di Seppia», Италия, Таджия, 2020. Победительница Всеукраинского конкурса на лучший перевод на украинский язык инаугурационного стихотворения Аманды Горман (г. Киев, 10 марта 2021 года).

Член Литературной студии «Зеленая лампа» при Всемирном клубе одесситов, литературной студии «Поток». Печатается в периодических изданиях: газеты «Літературна Україна», «Українське слово», альманахи «Дерибасовская-Ришельевская», «Каштановый дом», «Интереальность».

*     *     *     *     *

Ти знаєш, я перестану бути поетом.
Я кидатимусь до будь-якої роботи,
Шкрябатиму лозунги-напрямки
На кожній платформі, не закриваючи
матюки лякливими зірочками;
Писатиму уривчасті "як ти?" друзям
На кожному березі. Полишу родичів,
Які забули свободу, нас - і самих себе.

Я перестану гаяти час на рими.
Коли думатиму про наших воїнів,
Які втримали Київ, Харків, і Суми,
І кожне місто нашої Батьківщини;
Про лікарів, волонтерів, і громадян,
Що стояли чергами до тероборони,
Про політиків і Президента,
Які бились у перших шеренгах,

Я просто скажу їм: "Дякую!".
Хай увесь цей залюднений світ,
Що виходив на мітинги і зволікав
Робити щось більше, дивується з того,
Як нас навчили любити свободу,
Свої квартири дитинства й міста,
У яких ще не були, але до яких
Простягнули нитки дружби і єдності -
І як нас навчили боротись за них.

Ми переможемо. В цьому немає сумніву.
Ми вийдем на вулиці нашої України,
Однією усмішкою зустрінемо небо,
Одними обіймами - кожного із героїв,
Одними слізьми - кожну втрату.
Тоді я, певно, вперше в житті помолюсь -
Про теплу і ніжну, як светр моєї бабусі,
Тінь "Мрії" у хмарах. Лише зрозумівши,
Що ми це зробили, що кожний зробив усе
Необхідне, я нарешті поверну собі
відкинуті ритми і рими
І знову стану поетом.

01.03.2022

*     *     *     *     *

Наші діти розлюблять свист фейєрверків,
звикнуться з тишею міста вночі.
Знатимуть кожний вигин фундаменту бомбосховища.
Навчаться плести захисні сітки (І
проситимуть мам залишитись "ще на дві стрічки").
Вчитимуть шкільні вірші в мерехтінні підвалів.
Ітимуть, не повисаючи на руках матерів, до кордону.
Бажатимуть мирного дня з-за кордону вебкамер.

Наші діти виростуть, ставши до того дорослими.
Увійдуть в життя спокійні, стримані, й, може, усміхнені.
З гордістю за свою причетність
Носитимуть синє з жовтим -
І вкладатимуть в них значно глибші сенси,
Ніж ми колись.

Вони принесуть із собою власні історії,
Як футбольний м'яч у тривожній валізці.
І, звичайно, в них буде що розповісти своїм дітям,
Як настане час.
Коли знов загудуть туристичні вулиці,
Повернуться в телеефір затяжні серіали,
І ми зможемо говорити про найбуденніші речі
Без почуття провини.
Коли в нас з'являться приводи
для спілкування і дружби поза війною.

Війну будуть згадувати пізніми вечорами
при напівувімкненім світлі
(Так, принаймні, було попереднього разу в моїй родині).
І, чесно, не знаю, яким буде наше місце
В історіях наших дітей, -
В дорослих, заледве доросліших.
Я сподіваюсь лише на можливість цих вечорів.
На реальність цих днів.
На те повоєнне, усміхнене світлами фейєрверків майбутнє,
Яке ми обіцяємо їм.
А, разом з тим, і самим собі.

23.03.2022

Татуїн Збігає життя, мов шлях у пісках Татуїну.
У двадцять закляк я. І досі не бачив моря.
Я чув: на небі про нього лише говорять.
Коли там надвечір у хмарах стихають міни,
Коли в висоті засинають аероплани.
І я засинаю із ними. І сню тобою:
Як у вишневому вітрі стоїш над водою.
І мій час збігає. А твій - ніби лине плавно,
Пінить прибій, гойдає на хвилях сонце,
Я під двома народився - й життя коротше,
Пісок, що губи та галій рядків порошить,
Розлиті у венах спека, чорнила й стронцій.
Я знаю любов лиш у тому, чого не бачу.
Я ніби сліпий, що розпалює вірно ватри,
Чи смертник, що небо шукає за ніч до страти.
І час безупинний торкається ніг. Одначе
Наснися мені в піснях перелітної зграї
І моря мені принеси, хоч би трохи моря.
На небі всі сплять. Загасли давно розмови.
На Татуїні вода. І вона вже колін сягає.

Облачный Атлас

Пасмурное небо
От облаков,
От щебета
и молитв.
И планета летит
От мглы –
Сквозь огни –
К мгле.
И единственный мотив
Закрывает мир,
Сплетает сердца
Людей
На короткие жизни -
Неважный миг
Для звезд и ночи,
Для неба и облаков.
Ясноту глаз,
Танец рук,
Голоса,
Слова
На веки и веки,
На следующее время
По каплям дней,
По пятнам светил,
Чтобы залил океан
Эту пылинку
Во мгле,
Не закрыл глаз,
Не сорвал
Поцелуй с уст,
Чтобы слова дозвучали,
Погас медленно аккорд И
захлебнулось небо
Среди щебета и облаков
В этих незначительных жизнях.
От звезд –
Сквозь мглу –
К огню.

Притяни меня к груди, к берегу.
Я уже десять лет стою на палубе –
Предпоследнем убежище
Заблудившихся в море.
Я словно застыл за именами древними.
В рыдании чаек, в стихах жалобных,
Холодным весенним сумерком,
Когда волны говорят,

А маяки улыбаются лайнерам.
Всех нас на цепь посадила человечность,
Всех нас держит долг –
Брошенный в безвестность якорь;
Стремления, остающиеся бесполезными,
становится определенной полдой.
Это - труд без дней и доказательств,
Сонливая горькая морось...

Просыпаемся в размытых сумерках.
Каждый раз приходим с работы уставшие.
И идем, покрытые корицей
Солнца-через-деревья.
Нам с тобой не надо исканий и сущностей –
Лишь наше кроткое море.
Мы дома. И
Как потеряемся в зрачках
Шторма, сам этот город
Вытянет нас на берег.

Онлайн-выступление Анны Малицкой доступно по ссылке -https://youtu.be/0t_WVJWDMTY