"БІЛОМУ ЛИЦАРЮ" одеських музикантів" частина IV
Шановні читачі, ми продовжуємо знайомство з архивами газети “Одеський вісник” від 15 листопада 2000 року, де був надрукований матеріал бесіди Олени Шевченко з видатним джазовим музикантом нашого міста Миколою Голощаповим до його 60-ти річного ювілею.
Попередні три частини були присвячені спогадам ювіляра про його перші кроки у музиці, освіті, про захоплення джазом і заснування джазового відділу у Одеському музичному училищі (зараз фаховий коледж), керівництво джаз-оркестру таксистів “Зелений вогник” і біг-бенду студентів і викладачів джазового відділу коледжу, про нове покоління джазових музикантів, активну діяльність джаз-клубу у кафе “Молодіжне” і концерти джазового абонементу у філармонії.
Микола Якович, ми з вами говоримо про сучасність, називаємо різні імена, але джазу ще років 50 тому взагалі пророкували загибель…
Так, на рубежі 40 - 50- х років було винесено суворий вирок: все закінчено, глухий кут, можливості жанру вичерпано! Але з’явилися молоді музиканти з новими оригінальними ідеями, які влили свіжу “естетичну кров”, додали оркестровому жанру концертний блиск. Доречі, у той же час Хосе Рауль Капабланка заявив, що шахмати як мистецтво гри закінчилися, тому що справа в тому, на скільки кроків вперед можливо розрахувати дії. Пройшло вже піввіку, але шахматна гра не втратила ні своєї привабливості, ні естетичного значимості. Також і у джазі: незважаючи на деяку традиційність, засобів гри, це мистецтво не втратило своєї сучасності. Хоча, у певному сенсі, це вже класика. Я і сьогодні впевнений, що джаз здатний до оновлення.
Можливо, новому поколінню музикантів і доведется довести це?
Звичайно! Тут я бачу свою задачу в тому, щоб у складні часи зберегти традиції принципових охайних відношень до джазового мистецтва на базі естетичних і професійних традицій, які заклали великі музиканти нашого часу. Я багато чому навчився у Олега Лундстрема, Ігоря Бріля, Юрія Саульського, Володимира Фейєртага, Юрія Верменича. З Кимом Назаретовим мене пов'язували тісні творчі стосунки і дивовижна дружба - коли ми домовилися про бесіду на півгодини, а попрощалися майже через добу і стали ближче, ніж брати! Взагалі, я дуже вдячниЙ долі за те, що мене постійно оточували талановиті і надзвичайно цікаві люди, які були моїми кумирами і друзями. Ким Назаретов журився: “Як шкода, що зникли такі поняття, як гуманізм, демократичність, благородство!” Юрій Саульський заспокоював: “ Як би не склалася наша доля, в нас завжди є своя духовна ніша - музика”.
Вам можна позаздрити, хоча і у вас,напевно, є свої проблеми?
Звичайно, і їх чимало… Я, наприклад, дуже шкодую, що в Одесі не вдалось відкрити джазову кафедру у консерваторії, провести III міжнародний джазовий фестиваль ім.Л.Й.Утьосова. Є багато зауважень до себе… Але більш за все пригнічує аморальність і хаос, які поступово стали самі звичні у нашому житті. В одному з останніх своїх інтерв’ю академік Ліхачов на запитання “Вірити чи ви у кінець світу?” відповів: “Хіба ви не помічаєте, він вже почався…” Я цілковито з ним згоден.У телепрограмах сьогодні на повному серйозному сенсі обговорюють питання: “чи припустима зрада?”, “чи важлива порядність?” Причому, що є самим головним, думки з цих приводів тепер бувають різними. Мої моральні правила надала матір - це устрій патріархального села. Я добре пам’ятаю після військові роки, коли у людей не було на дверях будинків замків - ніхто нічого не ховав. Взагалі, я не сучасна людина, і в тому моя драма…
Микола Якович, давайте повернемся до музики, Ви готуєте щось нове?
Так, це моя “лебедина пісня”... Правда, я не складаю крила і не здаю повноваження - якщо з’явиться якась джазово-концертна ідея, зроблю усе можливе до її втілення, Але при всьому цьому усвідомлюю, що мої можливості обмежені часом, віком, матеріальними умовами. 23 грудня відбудеться виконання Духовного концерту Дюка Еллінгтона, Я хочу, щоб це був фонтан музики і щирого душевного пориву. У цьому по-справжньому грандіозному проекті беруть участь молодіжний біг-бенд, камерний хор і камерний оркестр, солісти-інструменталісти, співаки і читач. Вести концерт буде Володимир Фейєртаг, спеціально приїздить на один концерт, Усе буде вперше і, гадаю, по-справжньому значно. Я спеціально переоркестрував запропонований мені матеріал (влітку написав більше 200 (!) сторінок партитурного тексту), робота вже йде повною ходою. Я впевнений, що зараз самий час звернутися до музики подібного змісту і здійснити постанову “джазової ораторії” в Одесі. Чесно кажучи, я довго обмірковував цей проект, виношував ідею настільки складної постанови, але прийняв рішення завдяки підтримки блискучих музикантів-професіоналів - це найкращий диригент міста Одеси Ігор Шаврук і найкращий хормейстер Віктор Доронін.
Це - Ваша дорога до храму?
Це - дорога до моєму храму - музиці. Вона, як і належить, терніста, але і прекрасна одночасно, тому що ця дорога і є життя.
Подробиці біографії М.Я.Голощапова - на сайті "Вони залишили слід в історії Одеси" за посиланням: https://odessa-memory.info/ua/index.php?id=39