Справа № 02890 закрита

до Дня Пам'яті жертв політичних репресій

Жертви політичних репресій. Скільки їх убитих в період «великого терору», до і після нього, і сьогодні точно невідомо. Довгий час тема масових репресій залишалася в зоні умовчання.

Тільки за офіційними даними, у справах НК-ОДПУ-НКВС-МВС в 1930-1953 роках було засуджено 3,8 млн. чоловік. Розстріляні за 1923 - 1953 роки – 800 тис. чоловік. Але історики вважають, що ці дані сильно занижені.

Створене у 1989 році Історико-просвітницьке правозахисне товариство «Меморіал» взялося за дослідження політичних репресій в радянський час і повернення з небуття імен невинно убитих, замучених, таких, що безслідно згинули наших співгромадян.

«Меморіал» створив базу персональних даних на три мільйони чоловік, які стали жертвами політичних репресій. Долі багатьох жертв досі залишаються невідомими та очікують небайдужих дослідників. Їх знеславлені імена повільно повертаються з небуття.

У 1997 - 2005 рр. побачило світ 4-томне видання «Одеський мартиролог» з даними про репресованих Одеси і Одеської області за роки радянської влади. У редколегію цього видання входив і віце-президент Всесвітнього клубу одеситів журналіст Євгеній Голубовський. Список людей, постраждалих від тоталітарної радянської системи, дуже великий, але далеко не повний.

Сьогодні цю роботу продовжує громадська організація «Одеський Меморіал», який входить в «Міжнародний Меморіал». Так, жертви давно у могилах, в основному – безіменних. Але почуття безглуздя того, що сталося не відпускає.

Нещодавно голова правління ГО «Одеський Меморіал», член Всесвітнього клубу одеситів Ігор Комаровський завершив четверте клубне розслідування, про яке ми і прагнемо вам повідомити.

Десять довгих років Ігор Леонідович займався питанням реабілітації відомого одесита-моряка, капітана далекого плавання Миколи Андрійовича Балашова.

Вперше про капітана Балашова Комаровський дізнався з нарису в книзі Володимира Олександровича Смирнова «Реквієм ХХ століття», де було висловлено припущення, що капітан Балашов не реабілітований. Там же була розміщена фотографія М. А. Балашова на капітанському містку судна «Ленін».

Так почався довгий збір відомостей про долю одеського капітана, по деталях, по крупицям, робота в архівах, письмові запити в різні інстанції. Поступово заповнювалися пропуски, зникали темні плями. Стала вияснюватися історія 75-літньої давності, і все чіткіше вимальовувався портрет людини з трагічною долею.

Микола Андрійович Балашов народився в 1872 році в Олешках Таврійської губернії (нині – на території Херсонської області) в сім'ї моряка. Морську освіту юнак отримав у мореплавних класах, а у 1900 році здав екзамен на шкіпера і відправився у своє перше далеке плавання.

Микола Балашов був активним учасником створення першої в Росії профспілки моряків. Хоча, за цю участь, рішенням генерал-губернатора Толмачова, він був відсторонений від роботи в створеному ним лоцманському товаристві в Одеському порту. Але після звільнення генерал-губернатора знову очолив лоцманське товариство.

Молодий капітан під час одеського погрому врятував групу жителів міста єврейської національності, узявши їх на борт і вийшовши у море.

У роки Першої світової війни Балашов був призначений на посаду начальника штабу транспортної флотилії Чорного моря. У 1918 році йому було довірено провести в Одеський порт англійську ескадру. У 1920 році більшовики остаточно закріпилися в Одесі. Але і у них була потреба у досвідчених фахівцях.

У 1920-22 роках Микола Андрійович – уповноважений, потім – начальник суднопідіймання басейнів Чорного та Азовського морів. Йому довіряють високу посаду головного морського інспектора. У 20-30 роки капітан далекого плавання Микола Балашов на найбільшому пароплаві «Ленін» та інших суднах.

Під час одного з плавань Микола Андрійович Балашов познайомився з пасажиром судна, представником однієї німецької фірми.

У 1941 році, на початку війни Балашову було вже 69 років. Через хворобу старий моряк не зміг евакуюватися і залишився в окупованій Одесі. У січні 1942 року до Балашова додому прийшли німецькі офіцери. Серед них був колишній представник однієї німецької фірми, з яким він познайомився до війни на судні, де Балашов був капітаном. Той запропонував Балашову керувати групою водолазів при звільненні частини акваторії порту від затопленої при відступі Червоної армії техніки, сказавши, що окупаційна влада у цьому дуже зацікавлена. Микола Андрійович відмовився, пославшись на стан здоров'я. Але в лютому 1942 року йому повторно запропонували те ж саме та попередили, що у разі відмови у нього будуть неприємності. Так, навесні 1942 року Балашову довелося очолити одну з груп водолазів.

Наступні чотири місяці роботи йому пізніше пригадають. Влітку 42-го капітан звільнився. Після цього він відкрив власну більярдну, де працював до самого звільнення міста.

10 квітня 1944 року Одесу звільнили від нацистських окупантів. 27 травня Микола Балашов повернувся на роботу в рідний порт, був відновлений в колишній посаді, яку займав до окупації, – груповий капітан ЧМП.

Але спокій тривав недовго. Через місяць, 26 червня 1944 р. його заарештували. Вирок військового трибуналу Чорноморського басейну був суворим – 10 років таборів з конфіскацією майна.

Вже знаходячись у в'язниці, Микола Андрійович клопотав про помилування. Йому відмовили.В 1941 году, к началу войны Балашову было уже 69 лет. Из-за болезни старый моряк не смог эвакуироваться и остался в оккупированной Одессе.

Коли Ігор Комаровський розшукав онуку Миколи Балашова, єдину, яка залишилася в живих з усієї великої сім'ї на той час, і повідомив, що має намір зайнятися справою її дідуся, та не вірила у благополучний результат.

Першу спробу реабілітації капітана далекого плавання М. А. Балашова І. Л. Комаровський здійснив у 2010 році, але успіху вона не мала. Подальші спроби тривали до 2018 року.

По діючій тоді редакції Закону про реабілітацію, засуджені по статті «За зв'язок з представниками іноземних держав у контрреволюційних цілях» реабілітації не підлягали. Нова редакція Закону України про реабілітацію жертв періоду репресій 1917-1991 рр. дозволила продовжити цю боротьбу.

У 2019 році, пройшовши складний конкурс, І. Л. Комаровський увійшов до складу Національної комісії з реабілітації при Українському інституті національної пам'яті. До речі, у складі комісії – сім киян, один львів'янин і один одесит – І. Л. Комаровський.

Тільки 21 вересня 2020 року історична справедливість була відновлена, а Микола Балашов реабілітований. Микола Андрійович став першим із засуджених одеситів, хто був реабілітований по новій редакції Закону.

При розслідуванні вдалося розкрити і деталі останніх місяців життя одеського капітана.

Після виголошення вироку Микола Балашов був поміщений в одеську в'язницю. Пізніше його відправили у Вінницьку пересильну в'язницю де він знаходився до початку травня 1945 року. У документі УМВС РФ по Кемеровській області, отриманим І. Комаровським, стверджувалося, що Балашов помер на території табірного пункту в Кемеровській області. За подальші 75 років сім'я ніяких відомостей про долю репресованого не отримувала.

Насправді, помер 73-річний моряк у вагоні потягу по дорозі в табір . Тіло його було викинуте з вагону.

Це стало відомо набагато пізніше, коли в сім'ю Балашових одного разу прийшов чоловік, який відсидів термін, колишній ув'язнений, що їхав в тому ж вагоні. Для достовірності він передав рідним шматочок домашнього пледа, який був з Балашовим у вагоні.

Сім'я ж була так злякана страшним і скорим вироком, що не з'ясовувала, де, коли, при яких обставинах загинув їх батько, дідусь.

Відповідь на це надзвичайно складне питання І.Л. Комаровський продовжує шукати.

Так і була б історія загибелі одеського капітана забута, коли б не керівник «Одеського Меморіалу» І. Комаровський, який 10 років боровся за повернення з небуття імені Миколи Балашова.

75 років чекала реабілітації дідуся його онука –Наталія Григор, на очах якої забирали дідуся. Дівчинці у той час не було ще й 12-ти років.

Дізнавшись про реабілітацію дідуся Наталія Михайлівна сказала, що це диво.

До речі, Наталія Григор – з сім'ї потомствених моряків. Її батько – відомий капітан далекого плавання Михайло Іванович Григор (1906-1994). У проекті Всесвітнього клубу одеситів «Вони залишили слід в історії Одеси»Михайлу Григору присвячено великий цікавий матеріал.

Але це вже зовсім інша історія, з благополучним кінцем.

А ми з вами – сучасники унікального процесу відновлення справедливості і повернення з небуття імен людей, чия доля виявилася трагічною, і які були роздавлені пекельною машиною репресій ХХ століття.

Наталія Бржестовська, редактор газети ВКО "Всесвітні одеські новини".