12 липня - день народження Ісаака Бабеля
Жити в Одесі, брати участь у літературному житті вже означає доторкнутися до творчості Бабеля. Але, звичайно, цього мало, завжди хочеться більшого.
Вважаю, що мені невимовно щастило. У сімдесяті пустив у самвидав укладену мною книжку невиданих оповідань Бабеля, куди входили "Коливушка", "Фроім Грач", "Мій перший гонорар", дещо з непередрукуваного передрукував з одеських журналів, щось отримав від Абрама Ароновича Володимирського, а він від Антоніни Миколаївни Пирожкової, дружини письменника...
Разом з Олександром Розенбоймом знайшли в одноденній летючій газеті "На допомогу!", забуте, як видно загублене Бабелем, оповідання "Справедливість в дужках" із циклу "Одеські оповідання" й опублікували його в журналі "Простір", далеко в Казахстані, але його помітили та оцінили, а нині воно входить до всіх збірок Бабеля.
У Всесвітньому клубі одеситів видав "Конармію" і "Конармійський щоденник" з ілюстраціями Юхима Ладиженського, для цієї книги написав передмову.
Наш Клуб і Валерій Хаїт був ініціатором народного збору грошей на пам'ятник Бабелю.
Пам'ятник встановлено роботи Георгія Франгуляна,
Шість років проходив конкурс на найкраще оповідання сучасного прозаїка Одеської міжнародної літературної премії ім. Ісаака Бабеля.
На Рішельєвській, на будинку, де жив Бабель, встановлено меморіальну дошку роботи Олександра Князика, на Алеї зірок є зірка Бабеля.
Пік Бабеля на Памірі, вулиця Бабеля в Одесі.
Здавалося вже більше нічого не знайти, не зробити. Це не так.
І ось моя невеличка стаття, яку хочу нагадати читачеві мого фейсбучного щоденника.
СЛЬОЗИ БАБЕЛЯ
"Бывают странные сближения»" - як не згадати цю фразу О. С. Пушкіна, коли щоразу життя зіштовхує ось із такими дивними зближеннями.
Можна, звісно, поставити собі за мету - знайти щось нове про Бабеля.
А результат? Сумнівний.
Щоправда, саме я писав колись у "Вечірці" нарис "Найупертіший одесит" про боцмана Івана Сергійовича Барвіненка. Поставила перед собою людина, закохана в космос, завдання - знайти метеорит. Підняв із землі тисячі каменів і ... знайшов. Зареєстровано Академією наук метеорит "Одеса", знайдений у Лузанівці І.С.Барвіненком.
Готував номер "Всесвітніх одеських новин". Не простий номер - сотий(!). І вирішив випустити його перед днем народження Бабеля, перед врученням першої Бабелівської премії. І, природно, чекав дива - а раптом...
18 травня, святкуючи Міжнародний день музеїв, Одеський художній музей вирішив зробити любителям мистецтва подарунок - показати французький фільм про одеського французького художника Філіпа Гозіассона режисера Давида Грінберга, який колеги люб'язно надіслали Віталію Олексійовичу Абрамову для одноразового(!) показу.
Мене запросили й тому, що ще в 60-ті роки я писав про Ф.Гозіассона, а пізніше навіть листувався з ним.
Філіп Гозіассон для Франції - класик, фігура легендарна. Він народився в Одесі 15 (27) лютого 1898 року, його мати була племінницею Леоніда Пастернака. В Одесі брав участь у виставках Незалежних, викладав у студії А.Екстер. В Одесі вийшла його книжка про Ель Греко, перша книга російською мовою про великого художника.
У листопаді 1919 року емігрував до Італії. Жив у Німеччині, потім у Франції, воював, був поранений, переховувався від нацистів. Помер у пошані та славі 1978 року в Парижі. За рік до смерті дав журналістам чотиригодинне інтерв'ю. Фрагменти з цього інтерв'ю лягли в основу фільму.
І ось іде показ фільму. Цікаво.
Але жодних несподіванок. Для мене.
І ось тридцяті роки. І Пилип Германович каже, наче знає, що я буду це колись слухати: "А тепер про Бабеля".
Цей фрагмент із фільму - мемуари, які ще ніде не публікувалися, роздрукувала мені Катя Піменова, яка озвучила фільм російською, і його зараз пропоную вашій увазі.
"Про Ісаака Бабеля. Я зустрів його в 1934 у Флоренції. Я був роздратований.
Бабель, знаменитий радянський письменник, просторікував про людей з Росії, про необхідність.... розглядати мистецтво з марксистської точки зору.
Я був не в тому стані, щоб говорити йому, що я люблю Флоренцію з абсолютно інших причин.
Я зустрівся з Ісааком Бабелем біля галереї. Він відвідував Горького на Капрі, повертався в Париж із зупинкою у Флоренції, і він побачив у газеті оголошення про мою виставку. Ми домовилися зустрітися на Площі Синьйорії в кафе навпроти "Давида" Мікеланджело.
Коли я знайшов його в кафе, я побачив Бабеля, який плакав.
Я запитав його: "Що з тобою?"
- "Як можна витримати таку красу?"
Я кажу: "Це те, чого я не очікував".
"Ну добре! Я залишуся з тобою на ніч".
Ми продовжили наше хитання Флоренцією, ми говорили ні про що, це були просто розмови про все, що ми бачили. Я розповідав усе, що знав про архітекторів Флоренції. Брунеллескі, Мікеланджело, як архітектора, і він ставив запитання, що можна побачити в Римі.
Його ентузіазм ставав дедалі буйнішим. Він був надзвичайно вдячний за інформацію, якою я з ним ділився, і він став таким ніжним, щоразу кажучи:
"Яка краса! Ви навіть уявити собі не можете. Як чудово, що все це існує у світі"
Ми повернулися пішки від Палаццо Пітті до церкви Санта-Марія-Новелла, там, де вокзал.
Ми дісталися вокзалу за годину до прибуття поїзда. І якраз тоді ми побачили... прибуття молодих фашистів, в уніформі з чорними сорочками, що вишикувалися вздовж платформи.
Ми мовчали, Бабель і я, бо в такі хвилини краще тримати рот на замку.
А коли поїзд під'їхав, Бабель подивився на мене і сказав:
"Скрізь усе те саме".
Це глибоко вразило мене. Я сказав йому:
"Що ти хочеш цим сказати?"
"Те, що я сказав. Я маю на увазі, що в Росії, звідки ми, в Німеччині, і тут, я бачу одне й те саме"
- Я запитав: "Ти ж не член ... партії?"
"Я? Я не бачу різниці між тим, що ми щойно бачили і що можна бачити вдома.Так, я не можу інакше. Я не можу жити поза Росією. Але, дорогий Філіпе, ми більше ніколи не побачимося.
Тому, що після Парижа, я їду в Москву. І можеш бути впевнений, я більше ніколи не виїду з країни".
Абсолютно очевидно, що він передбачав свій кінець, і я більше ніколи не бачив його".
Багато що мене схвилювало в цій розповіді Філіпа Гозіассона. Але найбільше - сльози Бабеля від зіткнення з великим мистецтвом.
Того ж вечора я поділився цією знахідкою (обумовивши, що право першої публікації за мною) з найбільшим знавцем життя і творчості Бабеля Оленою Погорельською. Вона внесла два уточнення. У Флоренції Бабель був між 19-20 і 27 травня 1933 року. І ще - на Капрі Бабель їздив із Максимом Пєшковим, а у Горького був у Сорренто.
Пам'ять у Філіпа Гозіассона була чудовою. Він по пам'яті згадував вірші Катаєва і Бабаджана, по пам'яті відтворював одеські вивіски 1914-1919 років і написав про них статтю у французькому журналі. Але, звісно, і хороша пам'ять може не утримувати дати.
Бабеля закордон ще раз "випустили".
У червні 1935 року в Парижі був скликаний Міжнародний конгрес на захист культури. До радянської делегації включили Тихонова, Караваєву, Кіршона, Лахуті... Французи зчинили бунт - вони вимагали надіслати на Конгрес Пастернака і Бабеля. Довелося піти назад, їх послали, коли вже йшли засідання. Ісаак Бабель і Борис Пастернак виступили на Конгресі. Для Ісаака Еммануїловича Бабеля це була, дійсно, остання поїздка за кордон. Хоч у Франції жили його перша дружина, їхня донька Наташа, але на прохання поїхати, отримував відмову.
Короткий фрагмент із фільму. У листі до мене Філіп Гозіассон, називаючи своїх одеських знайомих, згадав Ільфа, Фазіні, Бабеля.
А я себе лаю за те, що, зосередившись на його творчості, не розпитав про літературні зв'язки.
Найімовірніше, і з Бабелем Гозіассон був знайомий з Одеси Вже не впізнаєш.
Крихітний епізод у біографії. Але мене "зачепив". Досі бачу сльози в очах Бабеля.
За минулий рік вийшла книга лицаря Бабеля і лицаря Одеси Олени Погорельської, на яку пішли десятки років праці - життєпис Бабеля.
А якщо підбити підсумок, як не сказати - Бабель форевер!
Євген Голубовський, віце-президент ВКО