Світла пам'ять хранителеві Пам'яті
30 листопада 2018 року після тривалої хвороби нас покинула Алла Борисівна Тонська – кавалер Ордену Княгині Ольги ІІІ ступеню, ініціатор створення і багаторічний керівник Одеської громадської організації «Постраждалі від політичних репресій» і Музею історії політичних репресій 1917-1991 років, єдиного громадського міського музею на усій території України, присвяченого цій тематиці.
У далекому 1993 року Алла Борисівна стала членом Асоціації жертв політичних репресій, і це зумовило її подальше життя. Будучи донькою «ворога народу», розстріляного в 1937 році, вона не могла і не хотіла залишатися байдужою до збереження пам'яті і відновленню справедливості. Відтоді робота по увічненню пам'яті про людей – жертв репресій, по поверненню із забуття імен репресованих, по відновленню їх прав, по наданню допомоги членам їх сімей стала головною справою її життя. Тільки з кінця 1920-х і до початку 1950-х років з України було вислано 2 мільйони 880 тисяч розкуркулених селян та членів їх сімей, більше мільйона наших співвітчизників були заарештовані, з них 545 тисяч - засуджені і, як мінімум, 140 тисяч - розстріляні. Репресованими за політичними мотивами виявилися представники різних верств населення: інтелігенції, священнослужителів, військових, звичайних робітників, селян. Роботу по пошуку і збереженню імен і пам'яті неможливо зупинити.
Як людина активна, енергійна, знаюча і небайдужа, вже в серпні 1995 року Алла Тонська реєструє громадську організацію, мета якої – знання і пам'ять про один з найстрашніших злочинів проти людей, ту саму організацію, яку очолювала багато років.
24 листопада 2000 року зусиллями її та однодумців в Одесі на вулиці Академічній був відкритий Музей історії політичних репресій. Місце, що зберігає страшну пам'ять, зафіксовану в документах, фотографіях, спогадах і, головне, – іменах. У музеї зберігається нарис «Прощай мій табір, співаю востаннє!». Так названий нарис про долю дружини кумира естради Петра Лещенко Віри Белоусової, засудженої на 25 років таборів. Обоє – і Петро Лещенко, і Віра Бєлоусова – наші земляки.
Майже 10 років Алла Борисівна Тонська була активним членом комісії з відновлення прав реабілітованих, створеної при Одеській міській раді. За її ініціативою та її безпосередньої участі на Другому кладовищі були поховані (1995-1996 рр.) останки жертв репресій, а також створено (1997 р.) меморіальний комплекс. У 1937-1938 роках саме на цьому кладовищі ховали багатьох з тих, кого вважали «ворогами народу», «шпигунами» і «диверсантами». Їх останки вже у наш час виявили пошукові групи «Одеського меморіалу». Ще одне страшне місце в історії міста і країни – район 6 км Овідіопольської дороги.
Алли Тоньскої не стало, але після її відходу роботу продовжив її друг і однодумець, керівник громадської організації «Одеський Меморіал» Ігор Комаровський. Нині Ігор Леонідович спільно з редакцією «Вечірньої Одеси» готує цикл публікацій про дослідника і громадського діяча Аллу Тонську.
Музей, створений Аллою Борисівною Тонською, продовжує працювати за адресою: м. Одеса, вулиця Академічна, 24.
Всесвітній Клуб одеситів
