20 жовтня у Всесвітньому клубі одеситів відбулася презентація роману Соні Капінус "Білі кролики"!

Соня Капінус - харків'янка, яка кілька років тому перебралася до Одеси через любов до нашого міста. Соня - філолог, вивчає одеську літературу першої третини ХХ століття. Це її дебютний роман, який вона присвятила улюбленому місту.

"Білі кролики" - історичний роман про наше місто, про кохання і про випробування, які випали на долю одеситів на початку ХХ століття.
Ця книга про кохання. Про зсув часу і злам епох. Про еміграцію і про те, як війна руйнує, а життя - перемагає. Про почуття і поклик і про те, якою самобутньою і незрівнянно прекрасною була наша Одеса сто років тому. Але насамперед - про кохання.

Книжка вийшла друком у київському видавництві "Друкарський двір Олега Федорова" цього літа і зараз готується до видання її україномовна версія у Видавничому Домі "ОРЛАНДО". "Білі кролики" вже знайшли своїх читачів і читачок в Україні, ЄС, Штатах та Ізраїлі. І ось нарешті авторка презентувала їх і в Одесі.

Соня Капінус обрала незвичний формат для презентації. Вона візуалізувала світ, про який пише. Соня підготувала онлайн-прогулянку Одесою початку ХХ століття за старими фотографіями реальних локацій, де розгортаються події її роману, та показала, який вигляд мало місто понад сто років тому та як це відобразилося в її тексті. Молода авторка також познайомила гостей презентації з головними героями книжки, прочитала вголос уривки роману та розповіла про історичне підґрунтя і процес народження книги.
Після презентації гості придбали та підписали в авторки примірники прекрасного роману.

"ПАМ'ЯТЬ ЯК ТЕ, ЩО ЗАЛИШАЄТЬСЯ

Роман у листах - майже настільки ж екзотичний жанр, як і самі листи, вже давно витіснені в нашій буденності повідомленнями. Соня Капінус наважилася на літературний дебют саме в цьому жанрі. Вона випустила свій роман "Білі кролики" у світ у поточному, 2023-му військовому році. І в цій книжці по-своєму переломлюються питання війни, хоча йдеться про Першу світову війну і ті лиха, які вона принесла за собою. Тому "Білі кролики" звучать своєчасно, а можна сказати простіше - звучать, адже несвоєчасне прозвучати не здатне.
Оповідання являє собою низку спогадів про пережите, якими героїня книжки ділиться з малознайомим, але чомусь дуже значущим у її житті адресатом Коленькою. Причини цієї значущості - одна з інтриг книги, яка, втім, відходить на другий план під час занурення в історію героїні. А це історія, типова для дівчини із заможної одеської родини зламу століть.

Така типізація - дуже непросте завдання, що зобов'язує письменника до пред'явлення компетенцій у сфері історії, етнографії, краєзнавства, культурології, герменевтики... Із цим викликом авторка впоралася блискуче. Із трепетною увагою відображено в оповіді автентичні одеські реалії - від міських краєвидів та особливостей дозвілля до практик асиміляції та відчуження інородців, що становлять майже рутинне тло життя сімейства з єврейським корінням. Молодше покоління якого, втім, симпатизує українським самостійникам і покладає свої надії на гетьманат Павла Скоропадського.
Але, здається, найважливішим аспектом епохи, любовно відтвореним автором, стала мова її героїв. Це зовсім не той напівблатний стандарт "як би одеської" мови бабелівського зразка, тиражований колись на догоду радянським обивателям. Ні, героїня роману висловлюється грамотною російською мовою - багатою, м'якою і повнокровною. Вона використовує такі її обертони і можливості, які давно не в ходу. Тож мимоволі задаєшся питанням - коли і чому ці можливості перестали бути потрібні? Хоча книжка не формулює цього питання, вона, як не дивно, дає на нього відповідь.

Складне мовлення потрібне для вираження складних думок, почуттів, переживань. Вона відображає рефлексивну культуру мовця. Спрощення цієї культури неодмінно веде до втрати навичок складного мовлення. І подієва канва епохи, що відбилася в наративі героїні роману, виявляється епопеєю якраз такого ось спрощення - неминучого в бурхливому вихорі соціальної революції, з її перерозподілами власності та приниженням старих еліт. Для останніх же спрощення соціальної тканини, мабуть, більш фатальне, ніж банальний грабіж.

Війна і революція підвели героїв "Білих кроликів" до краху їхнього світу - втрат, травм, поневірянь, страху, душевного озлоблення, зрештою. Цей процес показаний винятково переконливо. На жаль, цього не можна сказати про кульмінацію книги - момент переходу героїні в новий, емігрантський статус. Цей перехід, як і місце в цих подіях адресата листів героїні, подано дещо сумбурно. Сум'яття героїв часом затуляло собою подієву канву, хоч це, можливо, неминучі витрати епістолярного жанру і зворотний бік психологічної достовірності.
Героїні роману, яка опинилася у вигнанні, за ідеєю, пощастило - вона знайшла всі прикмети гідного й осмисленого життя навіть поза рідною Одесою. Однак формування пам'яті про колишнє стає головним сенсом цього її нового життя. Згадуючи, героїня продовжує причетність до найбільшої події кохання, що відбулася в її житті, до тієї людини, яка була її першим чоловіком. Ця історія поетична і зворушлива, вона - справжній нерв роману, адже гарний роман без такого нерва не уявити.

Занурення в пам'ять як особливий життєвий модус - не тільки старечий метод ревіталізації; до нього інстинктивно вдаються всі позбавлені, минуле яких багатше і прихильніше за сьогодення. Це не та пам'ять, яка об'єднує нації, але теж своєрідний пошук ідентичності. І ще одна цеглинка в зафіксоване П. Нора "всесвітнє торжество пам'яті". У контексті пережитого героями книжки це торжество, звісно, вельми й вельми відносне. Однак пам'ять - це все, що залишається їм, викресленим з історії розмашистим самоствердженням пролетарів, кухарок і революційних матросів.
Дякую Соня Капінус за чудову, глибоку книгу, а також Nataly Bezmen за рекомендацію, яка себе більш ніж виправдала".

Ольга Михайлова

Фото - Володимира Богатирьова