Видавництво Optimum випустило книжку оповідань Григорія Бараца «Война дворов». Автор — директор Всесвітнього клубу одеситів, людина незвичайної долі та широти душі. Але головне зараз навіть не це, а те, що Григорій Ісаакович несе й зберігає пам’ять про повоєнні одеські двори, коли там нуртувало життя, діти проводили купу часу, граючи в «стінку», «класики» та «маялку».
Сучасні діти у дворах майже не з’являються, це не добре й не погано, це нормально в сьогоднішніх умовах. Однак покоління, яке зросло у спільних іграх, навіть зіткненнях на дерев’яних мечах, виявилося особливим. В оповіданні «Война дворов», яке дало назву всій збірці, описано, як за географічною ознакою поділялися діти: «Нас, тобто Вітьчину мазу, називали «базарниками». У неї входила пацанва з вулиці Кірова, яку наші «предки» називали Базарною. Мазу з Трикутного провулку, якою верховодив Ігорьоня Кривий з чорною стрічечкою навскіс на лівому оці, так і називали — «трикутниками». «Щепачами» називалася ватага зі Щепного провулку. Їх «строїв» переросток — двійочник та другорічник Мишко Кирза, в незмінних солдатських галіфе та кирзовых чоботях».
Пласка баночка з-під гуталіну — бита для «класиків», а «маялка» — панчоха, набита кукурудзяними зернами, яку підбивали внутрішнім боком стопи. Уявити собі велосипед «Орльонок», ковзани «снігуроньки», прочитавши оповідання Григорія Бараца, зможе й дитина, котра звикла до комп’ютерних ігор. Дитинство завжди дитинство, навіть якщо тебе оточує бідність, просто фантазія в цьому випадку працює краще!
Збирання абрикосів у дворі описане в оповіданні «Йойлик», шовковиці — в оповіданні «Ревнивец». Доросле життя цього покоління в «Михайловом дне» грає іншими фарбами: тут вже важливо знати вартість коньяку «Белый аист», який «вважався напоєм начальства та гнилої інтелігенції», володіти мистецтвом їздити у відрядження. «Наши люди» приводять читача в епоху кооператорів, запрошують до легендарної лазні на Провіантській, де за котел слугував металевий кожух німецької підводної міни, що не розірвалася. Тема ринкової економіки продовжується в оповіданні «Леон». «Одесса Жванецкого» — данина поваги письменнику, котрого Барац вважає своїм вчителем та другом, до речі, присвячуючи Михайлу Михайловичу збірку «Война дворов».
Ну, а оповідання «Фальшивомонетчики» розказує про діяльність створеного у грудні 1989 року кооперативу «Одесский фальшивомонетный двор», який виробляв сувенірні монети, купюри, паспорти, медалі та ордени (старожили пам’ятають «Семь одесских лир», «Одесский фунт лиха» та «Один дюкат», в які, як з’ясувалося, мало таки сенс вкладатися). Григорій Барац якраз і займався цією креативною справою, в яку вкладено найщиріші, справжні емоції, вітаміни одеського гумору. Ті самі епітети стосуються і його оповідань з нової книги.
Марія ГУДИМА.
Фото Сніжани ПАВЛОВОЇ
Газета "Вечерняя Одесса" №55—56 (11399—11400) // 11 июля 2024 г. (http://vo.od.ua/rubrics/kultura/50316.php)