Анна Малицкая

*     *     *     *     *

Ти знаєш, я перестану бути поетом.
Я кидатимусь до будь-якої роботи,
Шкрябатиму лозунги-напрямки
На кожній платформі, не закриваючи
матюки лякливими зірочками;
Писатиму уривчасті "як ти?" друзям
На кожному березі. Полишу родичів,
Які забули свободу, нас - і самих себе.

Я перестану гаяти час на рими.
Коли думатиму про наших воїнів,
Які втримали Київ, Харків, і Суми,
І кожне місто нашої Батьківщини;
Про лікарів, волонтерів, і громадян,
Що стояли чергами до тероборони,
Про політиків і Президента,
Які бились у перших шеренгах,

Я просто скажу їм: "Дякую!".
Хай увесь цей залюднений світ,
Що виходив на мітинги і зволікав
Робити щось більше, дивується з того,
Як нас навчили любити свободу,
Свої квартири дитинства й міста,
У яких ще не були, але до яких
Простягнули нитки дружби і єдності -
І як нас навчили боротись за них.

Ми переможемо. В цьому немає сумніву.
Ми вийдем на вулиці нашої України,
Однією усмішкою зустрінемо небо,
Одними обіймами - кожного із героїв,
Одними слізьми - кожну втрату.
Тоді я, певно, вперше в житті помолюсь -
Про теплу і ніжну, як светр моєї бабусі,
Тінь "Мрії" у хмарах. Лише зрозумівши,
Що ми це зробили, що кожний зробив усе
Необхідне, я нарешті поверну собі
відкинуті ритми і рими
І знову стану поетом.

01.03.2022

*     *     *     *     *

Наші діти розлюблять свист фейєрверків,
звикнуться з тишею міста вночі.
Знатимуть кожний вигин фундаменту бомбосховища.
Навчаться плести захисні сітки (І
проситимуть мам залишитись "ще на дві стрічки").
Вчитимуть шкільні вірші в мерехтінні підвалів.
Ітимуть, не повисаючи на руках матерів, до кордону.
Бажатимуть мирного дня з-за кордону вебкамер.

Наші діти виростуть, ставши до того дорослими.
Увійдуть в життя спокійні, стримані, й, може, усміхнені.
З гордістю за свою причетність
Носитимуть синє з жовтим -
І вкладатимуть в них значно глибші сенси,
Ніж ми колись.

Вони принесуть із собою власні історії,
Як футбольний м'яч у тривожній валізці.
І, звичайно, в них буде що розповісти своїм дітям,
Як настане час.
Коли знов загудуть туристичні вулиці,
Повернуться в телеефір затяжні серіали,
І ми зможемо говорити про найбуденніші речі
Без почуття провини.
Коли в нас з'являться приводи
для спілкування і дружби поза війною.

Війну будуть згадувати пізніми вечорами
при напівувімкненім світлі
(Так, принаймні, було попереднього разу в моїй родині).
І, чесно, не знаю, яким буде наше місце
В історіях наших дітей, -
В дорослих, заледве доросліших.
Я сподіваюсь лише на можливість цих вечорів.
На реальність цих днів.
На те повоєнне, усміхнене світлами фейєрверків майбутнє,
Яке ми обіцяємо їм.
А, разом з тим, і самим собі.

23.03.2022

Стихи поэтов Одессы на нашем сайте по ссылке: http://odessitclub.org/index.php/novosti-i-publikatsii/dnevniki-vojny/poeticheskij-dnevnik-vojny